Хочеш вижити — будь сильним і розумним
Давним-давно жили собі троє близьких друзів: пан Залізо, пан Скло і пан Огірок. Пан Залізо був залізний, пан Скло — скляний, а пан Огірок — зроблений із солоних огірків. Були вони бідні, працювати не могли й мешкали в маленькій халупці поруч із великим замком гуля.
Вони ходили на кухню до гуля, наїдалися й вертались до своєї халупки. Але одного дня, коли вони саме їли, дружина гуля побачила їх на кухні, розгнівалася й наказала більше туди не приходити.
Наступного дня вони знову прийшли й узялися їсти на кухні, але вона їх побачила, і цього разу була розлючена. Друзі кинулися навтьоки, а вона погналася за ними й упіймала пана Скло. Вона дмухнула на нього — пан Скло злетів у повітря, упав, розбився на друзки й помер. Друзі засмутилися, та нічим допомогти йому не могли.
Наступного дня пан Залізо і пан Огірок знову пішли туди й почали їсти, а вона знову погналася за ними. Вони кинулися втікати, але цього разу вона впіймала пана Огірка, дмухнула на нього — він злетів у повітря, упав, тріснув і помер. Пан Залізо дуже засмутився й розлютився, і йому захотілося помститися.
Наступного дня пан Залізо прийшов на кухню гуля й почав їсти. Вона побачила його й запитала, чи не хоче він померти, як його друзі. Пан Залізо відповів, що вбити його їй не під силу. Тоді вона дмухнула на нього, і пан Залізо злетів у повітря й упав, але не помер, бо був залізний. Вона дмухнула сильніше, ніж першого разу, та він усе одно не помер. Вона спробувала ще раз, але цього разу, поки дмухала, її рот репнув, а пан Залізо розсміявся їй в обличчя.
Вона пішла до кравця, щоб той зашив їй рот. Потім підійшла до халупки пана Залізо й гукнула: «Виходь, якщо ти сильний!» Пан Залізо вийшов зі своєї халупки, вона знову спробувала дмухнути на нього, але рот у неї знову репнув. Пан Залізо знову розсміявся. Вона страшенно розлютилася й знову пішла до кравця зашивати рота.
Убити його вона не могла, тож вирішила піймати його, коли він прийде на її кухню. Наступного дня пан Залізо знову пішов на кухню, а дружина гуля схопила його, запхала в міцний мішок і зав'язала мішок шибеничною мотузкою. Наглядати за паном Залізо вона доручила своїй доньці Мемоні.
Дружина гуля хотіла зварити пана Залізо й запросити на частування всю рідню, тож наказала доньці в жодному разі не розв'язувати мішок. А сама пішла з дому — кликати родичів на вечерю.
Пан Залізо почув, що вона збирається його з'їсти, і замислився, як вибратися з мішка. Він почав голосно плямкати жуйкою й приказувати: «Червона жуйка, ммм, смакота! Зелена жуйка, ммм, смакота! Синя жуйка, ммм, смакота!» — і повторював це знову й знову. На щастя, донька гуля (Мемона) захотіла жуйки й попросила пана Залізо дати їй шматочок.
Пан Залізо відповів, що не може дати їй жуйки, бо мішок зав'язаний. Він порадив їй зробити в мішку маленьку дірочку, але вона сказала, що не може, адже мати заборонила їй розв'язувати мішок. Пан Залізо почекав хвилину й знову заспівав: «Червона жуйка!!! Ммм, смакота! Зелена жуйка!!!! Ммм, смакота! Синя жуйка!!!!! Ммм, смакота!» Зрештою вона погодилась зробити малесеньку дірочку.
Вона зробила дірочку й сказала: «Дай мені шматочок жуйки, будь ласка». Але пан Залізо відповів, що не може просунути жуйку, бо дірка надто мала. Тоді вона її розширила й запитала: «Тепер дасиш мені жуйку, будь ласка?» Та він знову сказав: «Ні, не можу, дірка замала!» Вона розширила дірку ще більше, але пан Залізо не погоджувався, доки дірка не стала такою великою, що він зміг крізь неї вибратися.
Коли дружина гуля повернулася з ріднею, вони побачили, що їжа вже стоїть на столі. Дружина гуля похвалила доньку — мовляв, яка ж вона молодець, що зварила пана Залізо, — і всі сіли їсти.
Але коли вони скінчили їсти, дружина гуля підійшла до холодильника, відчинила морозильну камеру й побачила голову своєї доньки. Вона закричала: «Ні-і-і-і-і-і!?!????» і заплакала, а пан Залізо розреготався й втік на дах гулевого дому.
Вона кинулася за ним на дах, але пан Залізо став глузувати з неї: «Ось сорочка Мемони», — і жбурнув їй сорочку. Вона ридала в істериці, а він сказав: «Ось сукня Мемони», — і кинув їй і її. Потім сказав: «А це труси Мемони», — і кинув їй також труси.
Зрештою пан Залізо втік далеко-далеко, задоволений, що помстився за смерть друзів, а дружина гуля втратила все, що любила.
Мораль цієї історії:
